Іллінецький ліцей №3 - Історія ліцею

Історія ліцею

 

 

1871 р. - збудована княгинею Санданато-Демидовою церковно-приходська земська школа;
 

1922 р. - конфісковано церковний будинок, а в 1922-1923 роках школа розміщується в цьому будинку. Школа з початкової перейшла у семирічну.
 
У 1956 -1961 роках відкрили  восьмий спецклас, який готував спеціалістів с/г.
 
 
З 1 вересня 1997 р. школа переходить в нове приміщення і здобуває статус середньої.
 
 

Історія Іллінецької загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №3

                1.    Створення школи.

 

На території села Джупинівки, на лівому березі р. Соб 1871 р. була збудована княгинею Оленою Петрівною Демидовою Сан - Донато церковно-приходська земська школа. Навчилось в цій школі дуже мало дітей. На всі 4 групи був один учитель Болюх Терешко Васильович. З числа жителів 1470 чол. грамотних було лише 30 %. Це ті люди, які вміли трохи писати й читати. В школі була палочна дисципліна, проводилось залякування дітей. Все навчання зводилось до того, щоб учні добре знали закон божий, щоб уміли гарно співати у церкві. Бібліотеки при школі на той час не було.

1893р. Старшим учителем цієї школи став Савчук Терешко Васильович, після нього учителі Драч, Буткевич, Шевчук. В школі була така система: підготовча група та 1,2,3 групи. В підготовчій групі були новачки, їх навчав помічник учителя, а з 1,2,3 групою навчався 1 учитель. 1895р. учителем був Аташович, а всіх учнів було 50. В одному відділі навчалися - дівчатка, а в другому - хлопчики. Дівчаток вчила помічниця учителя Євсеєнко Параскева.

   В підготовчій групі навчали азбуки, складання складів; а в 1,2,3 групі навчали письма, списування тексту, російського читання, слов'янської мови. Був окремий предмет Закон Божий на російській мові. Цей предмет викладали священики Брояковський, Холодкевич і Мілявський.  Книжки були такі: «История Ветхого Завета», «Сборник послания». Українська мова в школі не вивчалась зовсім. Порядок роботи в школі: о 9 год. ранку учні приходять в школу. Дзвінок. Всі учні стають до молитви, співають «Утренние молитвы», потім говорять учителю «Доброе утро», вітаються одні з одними, сідають на лавки. На одній лавці сиділо 5 чол. Першим уроком завжди був Закон Божий.

Школа була на утриманні земства. Учитель одержував за рік 360 рублів. Крім того, княгиня Демидова платила два рази на рік (на Різдво і Пасху) по 25 рублів премії.

Раз у рік для учнів влаштовували маївки. В травні вибирали в лісі ділянку, порослу травою, ставили палатки і всі учні шкіл їхали на маївку. Там їм давали подарунки.

 

 

 

 

 

 

2.  Школа в 1917 – 1944 рр.

 

В Джупинівській школі після 1917р. завідуючим школою став Липко І.К. На кожну групу призначався учитель, тому, що програма значно розширилась. Закон Божий виключено, а введено ряд нових предметів.

Під час революції діти в школу не ходили. В 1920-21-1922р.р. навчатися в даній школі було неможливо, вона була стара, потребувала капітального ремонту. Школа перейшла на утримання села Джупинівка.

В 1922р. конфісковано церковний будинок в с. Морозівка і  в 1922- 23р.р. школа розміщається в цьому будинку, а будинок школи на Джупинівці почали ремонтувати. В 1825р. головою Джупинівської сільської Ради був Пилипчук Микита. Він і організував капітальний ремонт школи. Школа була покрита дранкою, тому село закупило бляху, але її взяли на покриття ветеринарного пункту і тому по селі закупили солому (околоти) і вкрили дах соломою. Після капітального ремонту учні навчались в будинках і на Морозівці, і на Джупинівці.

     Початкова школа стала розширяти класи, збільшилась кількість учнів і школа з початкової перейшла в семирічну.

В 1928р. в школі працюють перші вчителі Канюка Пилип Павлович, Пилипчук Андрій Григорович. В 1930р. завідуючим Джупинівської семирічної школи був житель села Морозівки, учитель фізики та математики Козяр Олекса Іванович (загинув у дні Великоі Вітчизняної війни). Були учителі Чередніченко (Козяр) Олена Йосипівна - учитель історії, Недопака Віра Григорівна -викладач української мови, Кілінчук Рома Адамівна - учителька російської мови, Снітко Євдокія Григорівна - викладач німецької мови, вона ж і керівник фізкультурного гуртка.

В 1931р. директором школи став Липко Демид Семенович. Утворилась у школі піонерська і комсомольська організації. Першою піонервожатою була Козяр Олена Йосипівна. Перший прийом в піонери був проведений а 1930р. В 1930 – З1 р.р. розгорнули свою діяльність драматичний і фізкульрний гуртки (кепівник Снітко Д.І.), співочий (кер. Липко Д.С.), літературний (кер. Кілінчук Р.А.). Перші художні вечори школа влаштовували в клубах с. Джупинівки (клуб був за церквою) і с. Морозівки (клуб був навпроти школи) на 8 Березня, 1 Травня, Жовтневі дні 1930р. і під новий рік 1931р.

Джупинівська семирічна школа в 1935 - 36 н.р. відзначала 1-й випуск учнів. В 1936 - 37р. - другий випуск семирічної школи.

В 1939р. Орденом « Знак пошани» був нагороджений учитель, директор школи Канюка Пилип Павлович. В 1947р. Був репресований. За свідченнями очевидців, до приміщення школи під’їхав «воронок», забрали в машину і більше його ніхто не бачив.

На 1940 - 41 н.р. в школі нараховувалось 245 учнів. Учителів працювало 18. Директором школи був Степанишин Олександр Герасимович (загинув на війні) - учитель російської мови.

Учителями працювали: Григоренко, Козяр Оксана Іванівна, Козяр Олена Йосипівна, Завадська Лідія Іванівна, Гейне Анна Ільянівна, Плахотник Омельян Федорович, Желавський Федот Філімонович, Желавська Лідія Сергіївна, Камінський Людвіг Іванович, Сененко Петро Степанович.

В період війни навчання в школі майже не проводилось. Тимчасово вчили учнів Закон Божий. Згодом школу перетворили на німецьку конюшню. Шкільну майстерню, яка була зведена ще в 1935 - 36 н.р. німці розграбували, підлогу в школі і майстерні зірвали для бліндажів. Упродовж 1942/43 навчального року багато шкіл у селах не працювали, хоча районні відділи освіти існували до кінця 1943р. і керували роботою діючих навчальних закладів.. Згадує вчите­лька Євгенія Миколаївна Хлівна, яка у 1942-43 рр. була учени­цею Джупинівської та Іллінецької шкіл: «1 вересня 1941р. про­довжувала свою роботу школа села Джупинівка. До війни вона розміщувалась у 3-х корпусах, які були досить віддалені один від одного; №1 стояв у вуличці біля лікарні, №2 - дореволю­ційний будинок волосного правління, №3 стояв поряд з церк­вою села Морозівка. Однак під час війни навчання проходило тільки в будівлі №2.  Моя старша сестра там навчалася у третьо­му класі. У 1942 р., коли мені виповнилося 8 р., я теж стала пер­шокласницею цієї школи. Перший клас у 1942 р. вела Людмила Миронівна Поважук (Богуш), Завідував школою Олекса Івано­вич Козяр, а вчили школярів Олександра Африканівна  Блажієвська та дружина директора Олена Йосипівна. Ми, діти, дуже любили своїх вчителів.  Школярів у класах було небагато, вони ходили в школу за те­пла, а коли похолодало і дійшла черга до чобіт, то дітей стало ще менше - не було взуття. Одного дня, коли була заметіль, я виявилася єдиною ученицею, що прийшла до школи, зав'язана у велику накривну хустку і Людмила Миронівна займалася тільки зі мною. Вивчали ми програмовий матеріал початкової школи. Звичайно, пісень про Сталіна уже не було, натомість ми співа­ли; «Ой що то за шум учинився, що комар та й на мусі оженився». У 1943 р. я перейшла до другого класу, однак по закінченні першої четверті окупаційна влада закрила нашу школу, викорис­тавши будинок на якісь інші потреби. На той час моя старша се­стра Олександра вчилася у 5-у класі Іллінецької школи і я разом з нею бігала через кладку на Собу  в ту школу на роликах. Ми вже готувалися до зустрічі нового 1944 р., вчили вірші. Діти отримали талони, за якими можна було привести в школу на но­ворічне свято молодших членів родини, щоб і вони отримали рі­здвяні подарунки. Однак свято не відбулося, так як школу за­крили через наближення лінії фронту. Уже 6 січня 1944 р. в Іллінці вступили радянські війська, потім для з'єднання з Черво­ною армією на лівий берег Собу в районі Голиків - Морозівки переправились партизани з Шабелянського лісу. І одночасно цього ж дня німецька сторона почала кількаденне бомбардуван­ня міста. Найбільші жертви та руйнування мала тоді Морозівка. Наша сім'я підготувалася до проходження лінії фронту: в кінці городу біля Собу було викопано окоп, де ми ховалися під час нальоту німецької авіації, а тато накривав нас своїм тілом».


3.         Школа  другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

 

Після звільнення району в 1944р. в селі відкрилась семирічна школа. Не вистачало парт, підручників, зошитів, приміщень. Діти сіли  на лавки в хаті Семена Паламарчука. Силами жителів села школа була приведена в порядок і почалося навчання. З 1944р. по 1957р. змінилось 8 керівників школи.

1.  Зайшлий         1944 - 1945 н.р.

2.  Канюка П.П.   1945 - 1946 н.р.

3.  Швець А.К.      1946 - 1948 н.р.

4.  Віденко В.Й.     1948 - 1950 н.р.

5.  Винокур            1950 - 1951 н.р.

6.  Чигрин Г.О.     1950-1951 н.р.

7.  Татарова О.І.     1951-1954 н.р.

8.  Розкуляк М.Т.  1954-1958 н.р.

За цей час відбулось 10 випусків учнів семирічного навчання і 3 випуски учнів - десятикласників.

В 1944 - 1945рр. школа ще називалась семирічною. В ній навчалось 425 учнів. Видатною подією в житті школи був перший випуск семикласників із стін школи в 1947-48 н.р.

Працівники школи пройшли героїчний бойовий шлях фронтами Великої вітчизняної війни. Це були:

Розкуляк Михайло Терентійович

Фіндюр Терентій Іпатійович

Вітковський олексій Гурович

Желавський Леонід Якович

Канюка Пилип Павлович

Рябко Павло Кирилович

Яворович Франц Якович

Калінчук Володимир Денисович

Задарожний Яким Васильович

Чирва Григорій Семенович

Пілін Василь Устимович

Болейко Теодор Никодимович

Бабинець Феодосій Силович

 

Другою видатною подією в житті школи було відкриття (десятирічки) середньої школи в 1952 - 1953 н.р. За керівництва директора Татарової  Оксани Іванівни було вирішено добудувати приміщення школи. За один рік було майже завершене будівництво і в 1952 - 1953р.р. відкрито десятирічку. Це було велике свято учнів, їх батьків, учителів. В цей день було відзначено кращих учнів, які приймали дуже активну участь в будівництві школи. В цей же рік були встановлені біля школи пам'ятники Леніну і Сталіну. Всього на   будівництво   було  затрачено  67   тис.   650   руб.   Учнів нараховувалось 427.

З переходом до політехнічного навчання в 1953р. в школі створено учнівську виробничу бригаду, одну з перших в Україні. Бригада працювала на базі Іллінецької сортодільниці. Учні один день займались виробничим навчанням, а потім здобували практичні навички в польових умовах. По закінченні навчання учні отримували свідоцтво тракториста – механізатора.

В 1956 - 57 н.р. в школі відкрито восьмий спецклас, який готує спеціалістів с/г: комбайнерів, трактористів, шоферів без відриву навчання. Класним керівником у ньому працює Вітенко  Леонід  Єфимович.

 

 

В 1959 – 1961н.р. директором школи був призначений Кузьменко Федорович. Силами учнів, батьків було зроблено прибудову до учительської.

До 1964р. існувала початкова школа в с. Джупинівці. З 1965р. початкова школа перейшла на Морозівку. З цього часу навчання проходить в одному приміщені. Стара школа зруйнувалась.

Директор школи Береза Емілія Омельянівна  проводила активну роботу. Вона поставила собі за мету побудувати нове приміщення школи. Але її мрії не здійснились. Так як в школі вивчалась допризовна підготовка, виробничою бригадою було побудовано тир. На практиці учні - дев’ятикласники побудували приміщення їдальні. Керував ними учитель Черняк Володимир .Якович та працівник школи Костенко Анатолій Олексійович. Черняк Володимир Якович брав активну участь в роботі Іллінецького самодіяльного театру, за що отримав звання « Заслужений працівник культури УРСР». 

     Директор школи  Чирва Григорій Семенович  побудував біля    школи майстерню, бібліотеку, спортзал. З 1977р. школа знову стала восьмирічною.

01.12.1986р. переіменовано в Іллінецьку загальноосвітню школу №3.

В 1986р. звання «Заслужений учитель УРСР» було присвоєно вчителю початкових класів Піддубній Марії Григорівні.

В 1995р. рішенням райдержадміністрації вирішено було побудувати нову школу. Для цього повалили всі прибудови біля школи, заклали котлован. Але почалась економічна криза і будівництво припинилось. 1 березня 1997р. голова райдержадміністрації Марцинковський Павло Дмитрович зібрав нараду керівників установ і організацій. Нарада прийняла рішення: під приміщення школи переобладнати приміщення їдальні лікарні і неврологічного відділення. Закипіла робота.

Настав довгожданий день - 1 вересня. Подвір'я школи заполонили діти, батьки, гості. Ключ від нової школи вручив директору школи Шмигун Ф. Д.

Отець Василій освятив приміщення, мрія багатьох учнів здійснилась - навчаємось в новій школі.

З 1998р. школа знову середня. Перший випуск із нової середньої школи було здійснено в 2000р.

 

Директорами були:

в.о. Задорожній Яким Васильович

 

Калінчук Володимир Денисович 1964 - 1973р.

 

Береза Емілія Омельянівна 1973 - 1977р.

Чирва Григорій Семенович 1978 - 1982р.

Заболотний Валерій  Васильович. 1983 - 1986р.

Кружільний Олександр Павлович 1986 - 1996р.

 

Рекута Олександр Петрович Січень 1997р. -2007

 

Козяр Ярослава Іванівна – з жовтня 2007р.

 


 «Вчителем школа стоїть»

                       І. Я. Франко

В Іллінецькій загальноосвітній школі І – ІІІ т.№3 працюють представники двох вчительських династій. Перша  Беймуків – Марчуків.

Йосип Федорович Беймук ще в період Першої світової війни почав свою трудову діяльність вчителем, згодом до 1936р. був викладачем фізики в Іллінецькому агротехнікумі. Одружившись з колегою Ларисою Миколаївною, вони започаткували вчительську династію математиків Беймуків – Марчуків: Галина Йосипівна Беймук 42 роки працювала в школах Варварівки, Джупинівки ( учитель, заступник директора), Паріївки, Даньківки. Її син Олександр Дмитрович Марчук з невісткою Галиною Олексіївною викладають математику, фізику в Якубівській школі. Юрій Дмитрович 29 років працював  учителем фізики, математики, заступником директора Джупинівської, згодом Іллінецької школи №3. Його дружина Ніна Олександрівна 35 років навчає історії учнів цієї школи.

 Друга дочка Ада Йосипівна працювала учителем хімії Вахнівської школи Липовецького району, її дочка Тетяна Миколаївна Кривак – учителем української мови Вахнівської школи.

В родині Марчуків зберігається лист – запрошення на роботу 1915р. 17 -літньому вчителеві Йосипу Федоровичу пропонували роботу з оплатою 300 рублів на рік, забезпечення квартирою та оплатою проїзду до населеного пункту  в Новомосковському повіті Катеринославської губернії.

Друга вчительська династія Терешків – Великих.

В 30-і роки 20 ст. почала працювати вихователем, а згодом завідуючою дитячого садка с. Джупинівка Терешко (Ковалішина) Анастасія Вікторівна. Її донька Велика Клавдія Олександрівна працювала вчителем початкових класів Джупинівської школи, зять Великий Леонід Пилипович понад 40 років працював учителем музики і співів, трудового навчання, креслення Іллінецької школи №3.  Онука Велика Любов Леонідівна – вчитель української мови та літератури, директор Лисогірської школи. Правнучка Гошля Анна Леонідівна – вчитель Тягунської школи.

 

 

 
,